– На таких запасах ми могли би триматися довго, але сили були нерівні. Бої за Лукашівку тривали три дні. Загинули 16 військових, 11 цивільних, серед яких, на жаль, двоє дітей. Ферма зазнала масового обстрілу – близько 60 снарядів, але з людей на підприємстві ніхто не загинув, думаю, допомогли навчання й організація, – розповідає Григорій Ткаченко.

Сироварня і думки про м’ясний цех з’явилися після того, як ферма і село пережили бої з російською армією, окупацію і майже повне знищення. Лише прямі і пораховані збитки «Напорівського» у квітні 2022 року експертиза оцінила у 42,5 млн грн – загинуло багато тварин, була розбита або вкрадена майже уся техніка, зруйновані споруди.

Коли росіяни вже заходили в село, люди попередили фермера, що його можуть шукати, тому чоловікові довелося виїхати. Ці три тижні Григорій Ткаченко називає вигнанням.

– Коли село звільнили, я повернувся і прийшов на своє господарство. Від побаченого – не міг відійти тиждень: ще диміли згарища, всюди – трупи тварин, гори розбитої техніки, залишки снарядів, що не вибухнули. Спочатку думав все лишити, як є – продати, що вціліло, щоб зібрати якісь гроші. Але коли прийшов до тями, то зрозумів, що до складної економічної і соціальної ситуації може додатися ще й епізоотична – мертві тварини лежали тижнями, їх їли ворони, смерділо, – згадує фермер.

Необхідність запобігти епідемії спонукала взятися до прибирання і рухатися далі, від ферми – до сільських вулиць і громади.

– Я зібрав колектив і сказав, що не знаю, що на нас чекає, тому я не буду тримати їх, якщо у них є кращий вибір. Але всі залишилися і ми по-трохи відновили господарство. Зараз багато хто не вірить, що тут були воєнні дії, – говорить Григорій Ткаченко й додає, що зі 150 хат були знищені 42, а 27 – наполовину зруйновані.