приклад гідности над прірвами ХХ століття
михайло
шкільник
1891–1972
Життя Михайла Шкільника – це приклад, як пройти вузькою стежкою над прірвами ХХ століття, зберігаючи моральні принципи й залишаючись гідною людиною
Спекотного серпневого пообіддя малий Михайлик пробирався на край світу. Це вже була третя вилазка того місяця. Старанно оминаючи високі будяки, які загрозливо наїжачилися рясними шпичаками, хлопець ступав тихо й обережно. Однак траплялося, що рослини перегороджували дорогу або, хилитаючись од вітру, нападали першими. Тоді доводилося витягувати дерев’яну шаблю і рішуче вступати в бій. Разом із Михайликом, на відстані кількох метрів, йшли його друзі, вірні побратими. Їм так само час до часу доводилося гучно стинати фіолетові будякові голови. Дорога до краю світу пролягала небитим шляхом через поля, широкий луг і пасовиська за селом Сурохів. Але сонце вже котилося до обрію, корови повертались домів, а хлопці знову не дісталися до місця, де земля лучиться з небом. Похнюпивши носи, вони розвернулися
і послідували за худобою. Однак плануючи наступний, вже точно вдалий, похід.
Це один із ранніх спогадів про своє дитинство, який залишив у мемуарах «Як міг, боронив справедливість…» Михайло Шкільник. Український суддя у міжвоєнній польській державі, якому вдалося пережити дві війни та окупації кількох тоталітарних режимів. Спогад про дитячі намагання дійти до кінця землі доволі точно передає характер Шкільника: амбітність і настирливість. Він ставив перед собою чіткі цілі і прагнув реалізувати їх лише чесними методами. Був справедливим усе своє життя. Був впертим у роботі та натхненним для сім’ї.